Українська військова освіта зараз – не у публічному фокусі реформування. І дарма. Адже, попри суттєву кількість офіцерського складу, знання іноземних мов (наприклад, для спільної українсько-польсько-литовської бригади), реформування спеціалізацій та кількість сучасних курсів бажає кращого.
Адаптація безпекової системи до сучасних викликів неможлива без створення нових освітніх програм. Це важлива частина реформи системи військової підготовки. В сучасних реаліях для України це необхідне і надскладне завдання. Обмін досвідом, навчальними програмами, курсами, науковими дослідженнями є якщо не ключовим, то корисним для реформування військової підготовки ЗСУ. Передусім головним інструментом у цьому плані є військова освіта. І в цьому ЄС може надати Україні суттєву допомогу.

Військово-студентський обмін

Співпраця з ЄС у військовій сфері перш за все стосується цілей безпеки у рамках політики Східного партнерства, а точніше – в рамках впровадження елементів Спільної політики безпеки та оборони ЄС (СПБО).
В цьому напрямі Україна має багато можливостей для тіснішої співпраці. Створення військової освітньої програми обмінів дозволить суттєво покращити нашу систему офіцерської підготовки. В ЄС подібна програма вже наявна, тоді як для України залишається одне – знайти спосіб долучитися до процесу. І одним з найкращих варіантів є так званий "Військовий Еразмус". Йдеться про Європейську ініціативу з обміну молодими військовими офіцерами (EMILYO), також відому як "Військовий Еразмус", яка діє з 2009 року. Головна мета – забезпечити початкову військову освіту та навчання в ЄС.

Ініціатива спрямована на розвиток обміну молодими офіцерами, викладачами та науковцями військових ЗВО ЄС. У довгостроковій перспективі це дозволить уніфікувати підготовку і посилити військову сумісність країн-членів.
Сама ідея аналогічна до навчальної програми обмінів цивільних студентів "Еразмус", до якої у рамках Східного партнерства (програма "Еразмус+") входить й Україна.
Основні курси стосуються принципів та елементів СПБО. Спектр курсів надзвичайно широкий: логістика, кібербезпека, інформаційний захист, мовні та технічні курси з авіації чи флоту, лідерства, військової економіки тощо. Програма також включає не лише обміни офіцерами, але й докторські програми, що стосуються сучасних кібернетичних, гібридних, інформаційних та терористичних загроз.
 
Наразі ініціатива – частково в експериментальному полі, хоча залучає цілу низку великих військових навчальних закладів Європи. Окрім засновників у вигляді Болгарського національного військового університету та Грецької морської академії, одним з ключових учасників є Європейський коледж безпеки та оборони (ЄКБО) – один із найбільших вищих військових закладів ЄС.

Протягом 12 років програми у різних обмінах та курсах беруть участь військові ЗВО Британії, Фінляндії, Австрії, Норвегії, Польщі. Завдяки ЄКБО до навчальних курсів також залучені представники цивільних місій України, Грузії та Молдови.
На сьогодні в рамках ініціативи випускаються наукові публікації у сфері безпеки і оборони, проведено понад 40 навчальних модульних обмінів між військовими країн ЄС.
 
Із взаємною вигодою

Чому це потрібно Україні? Наша військова освіта – система складна, і багато в чому несе елементи пострадянського спадку. Яскравим прикладом можуть слугувати самі спеціалізації, особливо у військових науках. Якщо у цивільній освіті вже наявні системи з liberal Arts Education та система підготовки докторів філософії (PhD), то офіцерська підготовка все ще залишається закритим місцем, де існують доктори воєнних наук, що мало співмірні за спеціалізаціями західних країн. Це суттєво знижує якість освіти, вже через низький рівень можливості обмінів. Низькою є і співпраця навчальних обмінів офіцерами із сусідніми країнами. Потребу співпраці з навчальними обмінами ЄС найкраще демонструють успіхи програми "Еразмус+". Вже наявний досвід та оптимізації документації для цієї програми суттєво спрощує впровадження аналогічної практики у військових закладах. Більше того, військові кафедри університетів України також беруть участь у програмах "Еразмус+". Проте така співпраця не є системною. Обмін у рамках єдиної програми, а також залучення науковців зі сфери безпеки виглядає логічним наступним кроком. Найпростішим та ключовим механізмом впровадження таких обмінів є цілі Східного партнерства. З шести країн-підписантів для трьох (Україна, Грузія та Молдова) питання колективної безпеки проти російської агресії є надважливим. Усі три країни також підписали угоди про асоціацію з ЄС. Спільність викликів, однозначно корисний досвід кожної з країн щодо протидії РФ, європейські прагнення усіх трьох країн – це додаткові аргументи розвивати військові обміни з ЄС саме за аналогією з цивільними студентськими обмінами. Це дозволить інтегрувати молоде покоління військових не лише у європейську візію безпеки, але й також покращить взаємодію між трьома країнами.
 
Користь від такої програми для України та інших країн Партнерства – цілком очевидна. Проте справа не лише у нашому інтересі. Вже згадані три країни мають бойовий досвід та зіткнулися із сучасними військовими конфліктами з РФ. В цілому п'ять з шести членів партнерства мають непідконтрольні території, і питання безпеки не лише актуальне – в нас є критичні напрацювання та досвід, що буде корисним також і для країн ЄС.

Безпека Східної Європи однозначно важлива не лише у рамках зовнішньої політики Союзу. ЄС має прямий інтерес у покращенні механізмів захисту регіону Східної Європи. Наш досвід у протидії квазірежимам, неформальним комбатантам та інформаційний та кібернетичним атакам відповідає інтересам ЄС (у рамках Безпекової стратегії Союзу від 2020 року). По суті, він є унікальним, попри його трагічність. У розробці перспектив "Військового Еразмусу" також зазначається, що один з напрямів розвитку – співпраця з програмою "Еразмус+" для країн Східного партнерства. Тому військові обміни – річ двосторонньо вигідна, особливо у питаннях безпеки. Перспективним виглядають і спільні наукові дослідження, оскільки саме близькі до Росії країни (особливо з пострадянського простору) мають великий масив напрацювання протидії різним типам агресії, зокрема й гібридній. Важливим є й досвід реінтеграції територій та населення (що включає також протидію терористичним та екстремістським загрозам), практики реабілітації ветеранів. З технічної сторони бойовий досвід дав чимало інформації та напрацювань у сфері військово-промислового комплексу, особливо стосовно українських розробок.

Останнє може сприяти пришвидшенню залучення вітчизняного ВПК у проєкти ЄС у рамках Постійного структурного співробітництва ЄС (PESCO). В рамках же Східного партнерства це не лише сприяло би співпраці з ЄС, але й допомогло координувати таку кооперацію і між трьома країнами-підписантами УА. Враховуючи спільність викликів, це важливий інтеграційний інструмент для всіх учасників процесу. А майбутній саміт Східного партнерства – чудова можливість зафіксувати це та впровадити у найближчі роки.

Оригінальний текст створений для Європейської Правди
Дослідження стало можливим завдяки підтримці Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні. Думки, висловлені в дослідженні, не обов'язково відображають погляди чи позицію Фонду